Педагогічний автопортрет

Є така притча: «Жив колись на світі добрий бог, і була у нього чарівна глина. Із неї він виготовив їжу, одяг, житло, знаряддя праці, а ось щастя, скільки не старався, виготовити не зміг. Тоді віддав бог цей шматочок глини людині і сказав: «А щастя своє зроби сама!» І зник. З того часу, мабуть, і творить людина своє щастя самостійно, без будь-чиєї допомоги».

А в чому воно, щастя?! Щастя – це просто, але й складно.

Напевно, щастя – бути помітним, корисним, потрібним, любити світ, життя, свою професію.

Уже 15  років працюю вчителем у  школі, намагаюся сіяти в щирі дитячі душі зерна добра, краси і розуму.  Завжди керуюсь крилатим висловом Блеза Паскаля: «Не тільки сама істина дає впевненість, але й пошук її». Намагаюся працювати над удосконаленням свого методичного та фахового рівня. Робота з самоосвіти допомогла зрозуміти, що за своїм змістом, формами і методами освіта не є незмінним феноменом, бо вона весь час реагує на нові виклики часу, враховує перспективи розвитку людства. Кожен урок для мене – це пошук нових педагогічних прийомів, це вдосконалення професійного рівня у творчій співпраці з учнями. Вважаю, що великим досягненням сучасної системи освіти є право вчителя на вільний вибір засобів навчання. Пропонуючи учням різноманітні форми роботи на уроці, створюю умови для їх активної участі у процесі набуття знань, використання набутих навичок у повсякденному житті, соціалізації.

Вважаю, що я – щаслива, бо маю змогу щодня зустрічатися зі своїми вихованцями, нести їм знання, вчити любити світ, людей. Намагаюся зберегти у своїй душі почуття поваги до всіх, кого бачу за шкільною партою.

… Щастя – це птах, якого так хочеться зловити, але він постійно виривається з рук, піднімається все вище й вище. Бо щастя ж повинно бути високим! Але в житті його так багато, що вистачить на всіх. Тільки треба вміти знайти і міцно тримати в руках…